• 02/07/2020

З ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ КРАЮ

Микола Гілецький – лікар від Бога, патріот – за світоглядом

У когорті визначних людей Жидачівщини, які у період І Світової війни, буремного міжвоєнного міжчасся та драматичні і трагічні роки ІІ Світової війни активно влилися у могутній національно-визвольний рух, покликаний здобути Українську державність, гідне місце посідає і Микола ГІЛЕЦЬКИЙ – лікар із Журавного.

Ще з малих літ Микола Гілецький (1891 р.н.) був надзвичайно розумним і обдарованим хлопчиною, на що звертали увагу і в початковій школі, і у сім’ї. Це і визначило подальшу долю сина працьовитих і вдатних господарів із села Дунаєць, що під Журавном: батьки не пошкодували важко зароблених грошей і оплатили сільському вундеркінду вищу медичну освіту у Відні. Після здобуття диплому лікаря Микола Гілецький розпочав лікарську практику у Журавні. Перша світова війна перервала заняття улюбленою професією молодого лікаря – Микола Гілецький зголосився в ряди прообразу війська незалежної української держави – мілітарну спільноту Українські Січові Стрільці. У 1-му полку УСС, створеному на базі злиття двох куренів восени 2016 року, Микола Гілецький був санітарним хорунжим у полковій санітарній службі. Брав участь у всіх відомих боях «усусів».

Згодом після драматичних подій, коли Польща окупувала Галичину і завдала поразки армії УНР, Микола Гілецький продовжив лікарську практику у Журавні. Невдовзі як лікар він став відомий не тільки на Жидачівщині, а й поза межами району. І не тільки як медик-професіонал, але як добра, зичлива людина. Бо для лікаря Гілецького не було різниці, чи людина, яка зверталася до нього за допомогою, багата чи бідна, хто вона за національністю. Він лікував і допомагав всім без винятку і, здебільшого, лікував безплатно. Голешівські люди його дуже любили і поважали.

Пригадую, як мій батько Микола Комарницький, коли тяжко захворів його п’ятирічний син Олекса (під час обіду раптом почав задихатися), не гаючи часу запряг коней і поїхав до Журавна за лікарем Гілецьким. Той, уважно його вислухавши, сказав, щоб негайно повертався додому і привіз сина якнайскоріше до нього. Гаяти часу не можна, бо може бути пізно – це, напевно, дифтерія. Батько так і вчинив. Коли привіз свого сина, діагноз підтвердився. То справді була дифтерія. Лікар зробив малому укол і тому відразу полегшало. Батьки за це були безмежно вдячні лікареві.




* * *

Старша сестра лікаря Євдокія з хутора Дунаєць вийшла заміж за юнака з с. Голешева Івана Басараба. Вона була дуже гарною на вроду, скромною, доброю дівчиною. У Івана та Євдокії народилося восьмеро дітей – чотири доньки і четверо синів. Євдокії з чоловіком було досить трудно виховувати їх, адже велика господарка потребувала чимало зусиль. Брат Микола дуже любив сестру і неодноразово їй допомагав. Одного разу, приїхавши у гості до Євдокії,він попросив у неї дозволу забрати до себе на виховання її сина Дмитра (1913 р.н.). У той час Микола Гілецький вже втратив свою дружину та єдиного сина.

Вуйко Микола любив своїх племінників. З дозволу сім’ї він забрав Дмитра з собою до Журавна, там юнак пішов до школи. Племінник виявився дуже здібним і жадібним до знань. Він перейняв від свого вуйка, якого дуже любив, багато знань і добрих вчинків. Після закінчення Журавенської школи вуйко віддав Дмитра до Стрийської гімназії. Потім, після завершення навчання у гімназії, Дмитро працював на Стрийському летовищі механіком.

Оскільки Микола Гілецький був великим патріотом, то й виховував у такому ж дусі свого племінника, називав його своїм сином. Дмитро часто приїжджав до вуйка в Журавно, спілкувався із своїми рідними братами. На той час Дмитро вже був членом ОУН.

Коли в 1939 році прийшли «визволителі», почались масові арешти серед наших інтелігентів, гімназистів, студентів. У 1940 році сини Євдокії і названий син лікаря Миколи Гілецького Дмитро Басараб трагічно загинули разом із всім цвітом тодішньої інтелігенції нашого краю. Їх закатували десь за Стриєм. Як розповідали очевидці: енкаведисти підготували величезну яму з гарячим вапном і в неї кидали живих людей. Це було страшне видовище…

Батьки Дмитра та вуйко Микола тяжко переживали цю трагедію. Тоді разом із нещасними загинув й чоловік із Журавна на прізвище Паламар. У Голешеві довший час працював директором школи Ігор Паламар. Він знав і розказував про це звірство, адже там загинув і його стрийко – батьків брат.

Коли минуло трохи часу і пригас біль у батьківських серцях, лікар Гілецький бере до себе на виховання у 1941 році наймолодшого сина сестри Миколу Басараба (1932 р.н.). Микола ходить у п’ятий клас, живе у вуйка, разом із своїми двоюрідними сестрами Вірою, Наталкою, Іриною, Любою та трирічним Миколою Гілецьким. Це були діти рідного брата Михайла Гілецького, яких на виховання після смерті брата забрав до себе лікар Гілецький. Михайло був найбагатшим у родині Гілецьких - мав багато землі, велику господарку. На нього «наші визволителі» наклали так званий «культзбір», який він мав сплачувати три рази на день: рано, в обід та ввечері. Він не міг собі дати з тим ради, тому поїхав до брата Миколи Гілецького за допомогою, бо в разі несплати Михайла з сім’єю мали вивезти на Сибір. По дорозі Михайло помирає: його серце не витримує такої наруги та несправедливості. Микола Басараб жив у вуйка Гілецького в Журавні разом із своїми двоюрідним сестрами до 1944 року, до приходу радянської армії.

* * *

Микола Гілецький таємно надавав медичну допомогу українським націоналістам-підпільникам. У 1944 році знайшовся «сексот», який доніс НКВД на М. Гілецького, вказавши, що той лікував поранених воїнів УПА (допомагав ліками, підтримував їх дух). Звісно, за таку провину, хоча вороги і не знайшли явних доказів, Миколу Гілецького заарештували. Спершу тюрма в Дрогобичі, де народний лікар переніс страшні знущання. Пізніше М. Гілецького перевели до Львова у тюрму на станції Персенківка. Перебував там довго, оскільки слідству бракувало доказів. До ув’язненого на побачення їздила дружина старшого брата Михайла - Паздерська-Басараб, возила йому передачі.

* * *

1945 року лікаря Миколу Гілецького засудили на 10 років тюрми з конфіскацією майна. Вивезли його в Мордовію, а потім в Караганду, де він і помер 1951 року за дивних обставин.

У Журавні пам’ятають і вшановують світлу пам’ять Миколи Гілецького – лікаря від Бога, патріота – за світоглядом. Названа донька видатного лікаря Віра Гілецька за підтримки родини та небайдужих людей доклала чимало зусиль, щоб у Журавні відкрився музей в колишній садибі свого батька–лікаря Миколи Гілецького.


Анастасія БАСАРАБ, Іван БАСАРАБ